Стабілізаційний фонд

Anonim

Стабілізаційний фонд - частина бюджету країни, в якій акумульовано кошти, отримані за рахунок перевищення доходів від продажу сировинних ресурсів. Створення стабілізаційного фонду пов'язано з ідеєю наявності своєрідною буферною зоною в економіці. Такий буфер можна порівняти зі стабілізатором електричної мережі. При виникненні різних перепадів напруги, стабілізатор бере всі виникаючі навантаження на себе, тим самим дозволяючи працювати побутової електромережі в штатному режимі. Стабілізаційний фонд покликаний гасити все внутрішньо-і зовнішньоекономічні коливання шляхом регулювання кількості грошової маси, що дозволяє зберегти цілісність економіки країни і зробити її більш стійкою до різних кризових явищ.

Причини виникнення стабілізаційних фондів

Стабілізаційні фонди стали створюватися в 70-х роках ХХ століття в країнах, економіка яких в тій чи іншій мірі була орієнтована на експорт різного роду корисних копалин. Наявність надприбутків від сировинної торгівлі призвело до унікального явища в економіці, яке отримало назву "Ефект Гронінгена" або "голландська хвороба". Відкриття в Гронінгені газового родовища призвело до різкого збільшення доходів. Здавалося, що це повинно було позитивно відбитися на економіці Голландії. Однак продаж газу і отримання надприбутків привели до зворотного ефекту.

У господарській структурі цієї країни почав спостерігатися дисбаланс між добувної та обробної промисловістю. Стало невигідно розвивати власне виробництво, забезпечувати просування свого товару на світових ринках. Необхідні кошти для економіки надавала продаж сировини. В результаті дисбалансу відбулося зростання безробіття і виникла інфляція. Легко спрогнозувати, що при зміні кон'юнктури ринку і падіння попиту, і відповідно цін на продається сировину, в економіці будь-якої країни, що йде цим шляхом економічного розвитку, відбудеться найсильніший криза, яка може привести до серйозних соціально-політичних потрясінь.

З огляду на небезпеку подібних ситуацій, в ряді країн стали створюватися стабілізаційні фонди. Залишки надприбутків стали накопичуватися на спеціальних рахунках в Алжирі, Саудівській Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратах, Кувейті, Омані, Чилі, Нігерії. Надалі кошти інвестувалися в активи інших держав. Так кошти стабілізаційного фонду Росії розташовані в Австрії, Англії, Бельгії, Німеччини, Греції, Голландії, Італії, Ірландії, Іспанії, Люксембурзі, Португалії, США, Фінляндії, Франції.

Перспективи стабілізаційних фондів

Інвестування надприбутків від торгівлі сировиною може відбуватися двома принципово різними шляхами. Перший передбачає вкладення грошей фонду в цінні папери інших держав. Другий шлях спрямований на інвестування у власну економіку. Кожен з наявних варіантів має свої сильні й слабкі сторони. Вкладення грошей у цінні папери економічно розвинених країн підсилює економіку конкурентною боку. При тривалому падінні цін на експортовані ресурси кошти стабілізаційного фонду будуть поступово танути і рано чи пізно закінчаться. Як правило, кошти стабілізаційного фонду спрямовуються на обслуговування бюджетної сфери країни. У той час як інші галузі господарства, які здатні забезпечити економічне зростання, залишаються без відповідного фінансування.

Складнощі другого способу формування стабілізаційного фонду полягає в тому, що при вкладенні надлишкових коштів у власну економіку велика ймовірність виникнення інфляції, тому що грошова маса різко збільшиться, що викличе закономірний фінансовий дисбаланс.

Стабілізаційні фонди досить потужний інструмент, що дозволяє ефективно управляти розвитком економіки. У країнах, де відсутні подібні інструменти, зростання цін на експортовану сировину призводить до збільшення бюджетних витрат. При зниженні вартості експортованих ресурсів виникає дефіцит бюджету, що призводить до тяжких соціально-економічних наслідків.

Однак, далеко не скрізь, де створені стабілізаційні фонди, вони демонструють високу ефективність. У Венесуелі, часто змінювані правила накопичення і витрачання коштів фонду, значно зменшили його успішність. У той же час в Норвегії кошти стабілізаційного фонду дозволяють тривалий час підтримувати низький рівень інфляції, що сприятливо позначається на ефективності всієї фінансової сфери цієї країни.

Сам по собі стабілізаційний фонд не є панацеєю, яка буде порятунком практично від усіх економічних бід. Пропорційний розвиток усіх галузей економіки, жорсткий контроль над бюджетними витратами повинні здійснюватися одночасно з накопиченням і подальшим інвестуванням надприбутків від продажу експортованої сировини.