Розуміючи, що тема падіння рубля вже пережована багато разів, все ж вирішив написати статтю про альтернативу, якої скористалася Малайзія під час фінансової кризи.
На момент написання статті курс валют становить трохи менше 54 рублів за долар США. Тобто сталася плавна, майже 100% -ва девальвація (найсильніша з часів дефолту 98-го року), а в моменти курс досягав 78 рублів.
[Kursdollara]
Ще рік тому ніхто і не можу подумати про такий розвиток подій, проте напруженість в цьому році розвивалася катастрофічно швидкими темпами. Криза в економіці, який спостерігався ще до 2014 року був підігрітий ще гео-політичною напруженістю в Україні, обміном санкціями з країнами Заходу і їхніми сателітами, падінням цін на нафту з 110 доларів до 55 і багато іншого.
Керівництво країни вже вголос говорить про двозначному рівні інфляції, скорочення темпів зростання економіки до 1%.
Відтік капіталу за 2014 рік очікується на рівні 120-140 млрд. Доларів, а в 2015 прогнозується не менше 100 млрд.
Вся боротьба ЦБ полягала у валютних інтервенціях, піднятті облікової ставки, виділення банкам мільярдів доларів і введення додаткових податків на бізнес.
Ну, ближче до справи.
Одним з головних економічних СОБИТІЯ кінця 20-го століття стала криза в країнах, які називали "азіатськими тиграми". Спочатку криза торкнулася Таїланд і Малайзію, але потім перекинувся на Гонконг, Сінгапур, Індонезію, Південну Корею і, почасти, Японію. Розвитку кризи було досить несподіваним, тому що економіки цих країн показували високі темпи зростання: в 1990-1996 р. р. середньорічний темп приросту ВВП склав в Південній Кореї 7,2%, Малайзії та Сінгапурі - 8,7, Таїланді - 8,4, Індонезії - 7,6% На тлі таких успіхів почалися величезні інвестиції, які доходили до відміток в 2-3% ВВП. Все це розквіт призвело до "буму" кредитування, коли кредит можу отримати кожен, достатньо мати потрібні зв'язки, а не потрібні кошти на підтримку боргу. Це явище дуже добре підпало під визначення "кумівський" капіталізм. Відомі приклади, коли кредитори брали кредит в США або Японії під низький відсоток і оформляли позики в своїх країнах за більш високими відсотками. З огляду на, що економічне зростання було високим, а курси валют цих країн не змінювалися, то такі махінації давали величезні прибутки. Завдяки надходженню додаткових коштів вартість активів росла, що відкривало можливості для нового надходження інвестицій.
Оскільки активи купувалися на кредитні кошти, які підлягали рефінансування, то прибутково реалізовувати ці схеми ставало все важче і деякі учасники були змушені продавати активи, щоб погасити заборгованість. Розпродаж активів у нерухомості і банківській сфері, що призвело до паніки на валютному ринку. Валюта в Індонезії та Малайзії знецінилися на 30-40% Що спричинило колапс в кредитній сфері, тому що оплатити кредити згідно з новим курсом валют уявлялося неможливим.
У липні 1997 р центральні банки Малайзії і Індонезії вдавалася до спроб захистити свої національні валюти, а в вересні представники правлячих кіл цих країн поклали провину за виниклі проблеми на біржових спекулянтів. У жовтні тяжкий удар випробував фондовий ринок Гонконгу - курси акцій за 4 дні впали на 1/4 (найсильніший спад за весь час існування фондового ринку) Наявність на балансах місцевих банків великої кількості прострочених позичок викликало необхідність отримання ними додаткових зарубіжних кредитів, які, в свою чергу, не могли бути погашені.
Криза призвела до падіння виробництва, скорочення числа робочих місць, банкрутства банків і кредитних організацій.
У цій ситуації знадобилася допомога від МВФ, яка предполгала фінансування програм по стабілізації на суму близько 40 млрд. доларів. Однак просто так цю допомогу МВФ проводити не збиралося, організація виставила свої умови:
- плаваючий курс національної валюти;
- лібералізація обмінного курсу;
- відсутність обмежень на операції з капіталом;
- підвищення облікових ставок в ім'я боротьби з інфляцією і підвищення довіри інвесторів;
- мінімум державної допомоги банкам і проблемним компаніям;
- зняття обмежень на право іноземців володіти власністю;
- приватизація державної власності;
- скорочення або скасування державних субсидій.
Єдина країна, яка відмовилася від даної програми була Малайзія. З огляду на відтік капіталу в 11 млрд. Доларів, падіння курсу національної валюти в 2 рази і падіння індексу фондової біржі Куала-Лумпура з 1000 пунктів до 260 всього за рік, це вимагало величезних зусиль, щоб врятувати економіку від дефолту. Прийнявши такі заходи на початку країна отримала падіння ВВП на 6, 7% в 1998, проти зростання в 7,7% в 1997 році. Зрозумівши, що реформи від МВФ не приведуть країну до стабілізації, а лише погіршать становище, керівництво країни вирішило від них відмовитися і перейти до власної програми, яка далі отримала назву "Нова економічна політика - НЕП" (прямо як у нас в 1920-е).
Був створений "Комітет по реструктуризації корпоративних боргів", який функціонував при ЦБ. Його мета полягала в допомоги фінансовим інститутам, які постраждали від кризи. До середини 1999 року Комітет вклав понад 7, 5 мільярда рінггітів в проблемні банки, що вберегло їх від банкрутства, а до кінця 2000 року були викуплені боргові зобов'язання на суму 47,5 мільярда рінггітів, які на даний момент погашені.
У вересні 1998 року уряд Малайзії ввело контроль за обігом капіталу, який був націлений, в основному, на офшорні ринки в Сінгапурі і короткострокові портфельні потоки. Уряд Малайзії вважало, що офшорні ринки обмежують можливості по швидкому зниженню процентних ставок. В кінці вересня 1998 року контроль прийняв форму адміністративних вимог щодо повернення ринггіта (національна валюта) з офшорних зон, і був введений однорічний термін тримання для репатріації припливу портфельних капіталів. Останні види контролю були замінені в лютому 1999 року на систему поступових зборів за вивезення, і у вересні 1999 року були додатково пом'якшені. Був адміністративно зафіксований курс національної валюти, введена заборона на торгівлю національною валютою за межами країни, були введені обмеження для нерізеднтов, які проводять операції з цінними паперами та інші заходи, які відкрито йшли врозріз з вимогами, наданими МВФ. Таким чином відновлення економіки почалося не повільним закругленням на графіку, а потужним імпульсом.
Заходи, які були вжиті урядом Малайзії повністю виправдали себе. Тільки за один посткризовий рік валютні запаси Малайзії збільшилися більш ніж на 30 млрд. Доларів, що дало можливість Малайзії знайти вихід з складного кризи без допомоги МВФ і інших міжнародних фінансових структур, які пропонували "шоковий" варіант порятунку.
Саме досвід Малайзії показує, як можна впоратися з фінансовою кризою, багато в чому, адміністративними заходами. Ще цьому посприяла політична стабільність в країні, де при владі був досить авторитарний Махатхир Мохамад, який правив країною 22 роки.
