Зараз найактуальніша тема в російській економіці - як знизити залежність від нафтогазового сектора. Перші розмови про це у владі почалися ще в 2006 році, коли президент країни Володимир Путін говорив про те, що необхідно інвестувати нафтодолари в несировинних сектора економіки.
Фактично, як такої нафтової залежності в економіці Росії немає. Частка нафтогазового сектора в структурі ВВП на сьогоднішній день не перевищує і 15%. Для порівняння - у більшості країн ОПЕК видобуток нафти і газу в середньому перевищує 30% від ВВП. Висока залежність лише в кількох сферах. Перш за все в бюджетній сфері, особливо в сегменті федерального бюджету, доходи якого досі формуються майже на 45% за рахунок нафти і газу. Саме з цієї причини влада допустила обвальне девальвацію рубля, тому що в противному випадку поповнити випадають нафтогазові доходи скарбниці в умовах падіння світових цін на нафту просто не представляється можливим. При цьому, за підсумками 2015 року в консолідованому бюджеті частка нафтогазових доходів склала близько 25%. Однак у зв'язку з тим, що ніяких інших джерел поповнення бюджету на сьогоднішній день немає, а борговий ринок залишається дуже нерозвиненим через низьку ліквідність і високих процентних ставок, для уникнення бюджетного колапсу Уряд змушений був піти на такі заходи.
Крім того, висока залежність і в сфері зовнішньої торгівлі. Частка сирої нафти в структурі експорту Росії становить майже 30%, а в цілому енергетичні товари, зав'язані на нафту, складають до 60% експорту. Тобто, при падінні цін на нафту падає в вартісному вираженні 60% валютних надходжень від товарного експорту. При цьому варто звичайно обмовитися, що енергетична сировина становить менше 40% експорту, а до 20% - це нафтопродукти, і зниження їх вартості йде паралельно зі зниженням собівартості виробництва (закупівля сирої нафти становить понад 50% від вартості нафтопереробки). Проте, грошові надходження від експортних поставок нафтопродуктів економіка отримує в твердій валюті, тому навіть номінальне зниження надходжень впливає на платіжний баланс, а відповідно і на курс національної валюти.
Однак очевидно, що масштаби девальвації були явно непропорційними. Іншими словами - не було необхідності девальвувати так сильно рубль, щоб підтримувати стабільність платіжного балансу. За даними Банку Росії, за 2015 рік (за попередньою оцінкою) профіцит платіжного балансу підскочив майже до 66 млрд. Доларів, що на 13% більше, ніж в 2014 році, а дефіцит консолідованого бюджету за січень-листопад склав всього 1. 1 трлн. рублів, що не дотягує і до 2% від ВВП. Таким чином, висновок виходячи з поточної ситуації висновок очевидний - понад висока залежність Росії від цін на нафту грунтується лише на необхідності поповнювати федеральний сегмент бюджетної системи.
Для зниження цієї залежності необхідно розвиватися за кількома напрямком. Перш за все, необхідно розвивати борговий ринок. Розвинений ринок рублевого боргу дозволить Уряду поповнювати казну для зведення балансу без необхідності вдаватися до надмірного підвищення податків або скорочення витрат. У свою чергу, для зниження процентних ставок на борговому ринку необхідно домогтися стабільно низької інфляції, що не перевищує 4.5%, що дозволить Центральному Банку знизити ключову ставку до 4-4.25%. При цьому поточний рівень державного боргу Росії один з найнижчих - всього 12% від ВВП. Тому навіть якщо дефіцит бюджету буде досягати 5%, протягом як мінімум 6 років можна абсолютно спокійно покривати дефіцит бюджету за рахунок рублевих позик, і в цьому випадку рівень державного боргу не перевищить і 40% від ВВП.
Крім того, необхідно оптимізувати бюджетні витрати. Це дозволить прискорити вихід економіки з кризи та розширити базу оподаткування. Так, за 2015 рік неосвоєні витрати одного тільки федерального бюджету склали близько 1 трлн. рублів - тобто майже весь існуючий дефіцит, а з тих витрат, які були освоєні, понад 400 млрд. було витрачено неефективно.
Головне ж, що повинні зробити влади для нівелювання ефекту нафтової голки - провести структурні реформи в економіці. Зокрема, необхідно збільшувати економічну свободу, особливо щодо бізнесу і приватних підприємців, і в цілому знижувати частку державного сектора в економіці. Крім того, необхідно стимулювати нафтогазові компанії до більш активного інвестування в нафтохімію і нафтопереробку, а також в освоєння альтернативних видів енергії. Однією із структурних реформ повинна бути сфера кредитування, яка повинна бути в першу чергу спрямована на фінансування розвитку реальних секторів економіки, тоді як на сьогоднішній день 50% усього кредитного портфеля банків становлять кредити фізичним особам, а ставки за позиками для малого і середнього бізнесу в середньому складають 25-30%, в той час як навіть незабезпечені споживчі кредити видають по 15-25%. Найбільш важливий напрямок структурних реформ - у бюджетній сфері. Необхідно збільшувати базу оподаткування і знижувати залежність від нафти і газу. У разі подолання всіх цих структурних перекосів за рахунок випереджаючого розвитку приватного сектора можлива реальна диверсифікація та зміцнення стабільності економіки.
